?

Log in

Previous Entry | Next Entry

Про наболіле.

...
Пек якось загадково посміхнувся й спитав:

— Ви со Львова?
— Ні, чому раптом?
— Ну… Разгаваріваєтє на мовє.
— А хіба тут…
— Нєт-нєт, нє волнуйтєсь. Мнє нравітся, когда люді чісто разгаварівают на мовє.
— Зі мною всі чоловіки переходили на українську, — з погордою сказала я. — Навіть попи московського патріар хату, кілери, нардепи й неґри похилого віку.
— Оно і понятно: такая інтєрєсная женщіна… Я, впрочєм, тожє папробую. Єслі гдє-то ошібусь, ви мєня ісправітє, ладно?
— Добре, — погодилась я.
— Достоєвський мав рацію, — сказав він без найменшого акценту. — Краса врятує пекло.
— Світ, — поправила я.
— Світ? — здивувався Пек. — Світ ніхто і ніщо не врятує.
Йому давно гаплик. А от пекло врятує краса. Жіноча, звичайно.
— Я думала, що тут все у вогні.
— Так воно і було донедавна, — Пек кивнув, ґалантно взяв мене під руку і повів у сіру далечінь. — А потім тут провели реформи, після яких сутужно стало з енерґоносіями, особливо ж з вогнем… ну, і все переінакшилося. Бачите, пані… е е е…
— Анастасія.
— Бачите, пані Анастасіє, суть реформ полягала в тому, щоб пекельні муки максимально наблизити до земного життя. Бо дійшло до того, що пекло багатьом почало видаватися медом порівняно з тими стражданнями, яких люди зазнають на землі. Ну, що таке, скажіть мені, вогонь? Тому, хто помер, він уже не пече і не гріє. До того ж вогонь — це чистота, святість, а ми його переводили на грішників.
Ні, пані Анастасіє, пекло повинне бути сірим, як земне життя. Тому ми вистелили його наймаснішими чорно земами, розбили на плантації… е е е, пробачте, плантації — українською краще буде лани широкополі, так от, розбили на лани, й на кожному з них тепер працюють грішники.
Як і на землі. Одні гарують без перепочинку на буряках, другі на картоплі, треті сіють гречку, ну, і так далі.
— Це справжнє пекло, — вихопилося в мене. — І за це їм, звичайно, ніхто нічого не платить?
— Тут гроші взагалі не ходять. Тут комунізм! — пате тично сказав Пек.
— Садизм якийсь...
— А потім кожен має шанс потрапити до раю. Існує так звана пекельна демократія і, відповідно, пекельна мрія.
— Нічого не розумію.
— А що тут розуміти? Все як у нормальних суспільствах. Є чітко вироблена виборча система. Кожні чотири кола мук, по вашому кожні чотири роки, грішники обирають до раю чотириста п’ятдесят мучеників пекла. Переміг на виборах — і будь ласка, раюй собі по самісіньку зав’язку. — І яка ж у вас виборча система? — компетентно спитала я. — Пропорційна, мажоритарна чи змішана?
— Змішана, — сказав Пек. — Тут усе нахер змішане.
— А партій скільки?
— А от партій якраз суворо визначене число. Сім. Ви ж знаєте, що існує сім смертних гріхів. За схильністю до них і гуртуються грішники в партії.
На те вони й грішники, щоб голосувати за гріхи. Хіба там, на землі, чому люди обирають злодіїв, казнокрадів, убивць, брехунів, ненажер?.. Бо вони самі такі. Чи ви маєте інше пояснення?
Сказати йому, що людей просто обдурюють, не повертався язик, бо тоді виходило б так, що ці пихаті, хтиві, гнівні, ледачі, жадібні, заздрісні, ненажерливі люди до всього ще й дурні, як сто пудів диму...

Василь Шкляр "Кров кажана"

Latest Month

February 2014
S M T W T F S
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
232425262728 

Tags

Powered by LiveJournal.com